ПОЗОВ ДО КАБМІНУ ЩОДО КАРАНТИНУ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІНСТАРТИВНИЙ СУД м. КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, корпус 1

Позивач: громадянин України

________, ________ р.н.

(повністю П.І.Б. рік народження)

Код поштовий ______, м. ___________,
вул. _________________, будинок №_____  

мобільний телефон : 0971111111,

електронна пошта ______

Відповідач: КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

01008, м. Київ, ВУЛ. ГРУШЕВСЬКОГО, 12/2

Офіційна сторінка в мережі Інтернет: https://www.kmu.gov.ua/

                                      Третя особа: МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ

                                                          ЗДОРОВ'Я  УКРАЇНИ                                                                                      01601 м. КИЇВ, вулиця

                                                          ГРУШЕВСЬКОГО, буд. 7

                                                          E-mail: moz@moz.gov.ua

Адміністративний позов

про протиправними та нечинними з дня їх постановлення постанов  
КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ № 211 від 11.03.2020р.,

№ 215 від 16.03.2020, №239 від 25.03.2020, № 241 від 29.03.2020, № 242 від 20.03.2020, № 255 від 02.04.2020, № 262 від 08.04.2020 з додатками до них.

Діюче адміністративне процесуальне законодавство України гарантує кожній особі право на захист своїх прав у публічних правовідносинах, у тому числі і на звернення з адміністративним позовом. Зі змісту правових норм, закріплених в ч. 2 ст. 2, ст. 17, ч. 2 ст. 18 КАС України, випливає, що КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ (далі — КМУ) є учасником адміністративного процесу, оскільки його правовий статус співвідноситься із визначенням поняття «суб’єкт владних повноважень», а відтак, дії, бездіяльність та акти( у тому числі такі як  постанови) цього суб’єкта публічних правовідносин можуть бути оскаржені до суду.

Правові засади діяльності КМУ закріплено на рівні Конституції України. Так, у ст. 116 Основного Закону вищий орган виконавчої влади наділяється правом вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, а також здійснювати управління об’єктами державної власності відповідно до закону. Ці загальні за своїм правовим змістом конституційно-правові норми конкретизуються та доповнюються приписами інших нормативно-правових актів, які встановлюють механізм реалізації КМУ своїх повноважень.

КАБІНЕТОМ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ винесено постанову № 211 від 11.03.2020р., з додатками, зі зімнами внесеним постановою КМУ № 215 від 16.03.2020, №239 від 25.03.2020, № 241 від 29.03.2020, № 242 від 20.03.2020, № 255 від 02.04.2020, № 262 від 08.04.2020 з додатками до них.

Дана постанова КМУ з додатками, зі зімнами грубо порушила та в майбутньому буде порушувати мої Конституційні права та свободи та порушує чиннне законодавство України, як людини та громадянина України  та являється протиправною й підлягає скасуванню й визнанню  нечинною  з дня її винесення з  наступних підстав.  

Згідно п. 1 постанови КМУ № 211  від 11.03.2020, зі змінами з 12 березня 2020 р. до 24 квітня 2020 р. на всій території України установлено карантин.

          Стеттею 1 Закону України «Про захист населення  від інфекційних хвороб», визначено чітке поняття «карантин» – це  адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються  для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.

          В даному випадку ні в назві  постанови  КМУ № 211, ні в її тексті, додатках, ні матеріалах, що стали підставою для винесення постанови зі зімнам не має жодного нагадування про те, що карантин введено для запобігання поширення саме особливо небезпечної інфекційної хвороби (хвороб).  Тому введення карантину є незаконним та антиконституційним, так як КМУ України  в жодному документі і конкретно в цій постанові № 211 не фіксують факт того, що  карантин вводиться для  запобігання поширенню саме особливо небезпечної інфекційної хвороби (хвороб). Тому за відсутності необхідності запобігання розповсюдження саме особливо небезпечної інфекційної хвороби (хвороб) такі дії КМ України є прямим порушеням стетті 1 Закону України «Про захист населення  від інфекційних хвороб».

Згідно статті 29 Закону України «Про захист населення  від інфекційних хвороб»,  карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.

Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації.

У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов'язки, що покладаються на них. Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.

Ні  МОЗ України, ні КМУ України, ні Всесвітня організація охорони здоровя  не заявили ні усно, ні письмово,  що на території України чи будь-якої країни світу існує стан епідемії, пандемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. 

Частина 4 ст. 29 Закону України «Про захист населення  від інфекційних хвороб» передбачає, що карантин встановлюється саме для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. Якщо відповідні компетентні органи держави ззанчен в ст. 29 вказаного Закону не дійшли до висновку про наявність такого стану епідемії чи  спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби, то вони не мають право оголошувати карантин, навіть за наявності факитів розповсюдження небезпечних інфекційних хвороб де Україна займає одні із перших місць.          

Крім того, Я заявляю як суду, так і КМУ, іншим органам та утворенням на території України та всього світу, що  Я є вільною Людиною, а  не фізичною,  юридичною особою.

Згідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Конституція чітко дає розподіл на людей та громадян та не передбачає такого поняття як фізична особа, і те, що в даної фізичної особи є права та обов’язки за Конституцією України.

Вбачаю, що в даному випадку в постанові КМУ України № 211 від 11.03.2020 зі змінами, безпідставно вказується посилання на сферу дії даної постанови на необмежене коло суб’єктів - осіб, без конкретного зазначення, чи відноситься дана постанова саме до людей, до громадян України, громадян інших держав, осіб без громадянства.

Так як я є жива людина, проживаюча на території України, то вказані положення постановм КМУ № 211  щодо обмеження моїх конституційних прав за невірним трактуванням представників органів влади України мого статусу як фізичної особи, можуть призвести до порушення моїх конституційних прав людини.    

Статтею 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що рішенням про встановлення карантину встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов’язки, що покладаються на них.

Однак, ця норма не може застосовуватися в даному випадку до мене, як людини та громадянина України та інших людей-громадян України так як прямо суперечить статтям 21 та 22 Конституції України, згідно яких права та свободи людини є невідчужуваними та непорушними, права та свободи людини та громадянина, закріплені Конституцією, не є вичерпними, конституційні права та свободи  гарантуються та не можуть бути скасовані (звертаю увагу, що ніким та ніколи, ні при яких обставинах).

 Тому введені обмеження в постанові щодо основоположних прав: щодо свободи пересування, на працю, мирного збирання громадян, на підприємницьку діяльність, на соціальний захист, на достатній життєвий рівень для себе та членів сім»ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло, право на освіту, прямо суперечать статтям 21 та 22 Конституції України, які не можуть бути ніким обмежені в жодному випадку. 

Крім того, стаття 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», як і всі положення даного Закону, встановлюють  обмеження лише відносно фізичних осіб та не стосуються таких суб’єктів правовідносин як  громадян та людини, тому дана стаття не може застосовуватися відносно мене, як живої людини, як і відносно інших людей – жителів України, які складають народ (населення) України.

У даному випадку має місце прямого застосування та дії Конституції України відносно мене, як людини, а не фізичної особи.

Будь-які нав’язування відносно мене як то присвоєння мені статусу «фізична» чи «юридична» особа я категорично не приймаю та вважаю їх протиправними та злочинними, як такими що є злочином проти людства та є предметом розгляду міжнародного трибуналу. 

 Як вбачається зі змісту постанови КМУ № 211 від 11.03.2020, зі змінами, в ній не зазначено жодних обставини, що призвели до оголошення карантину, що є грубим порушенням ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб.

Зі змісту статті 29 даного закону вбачається, що такі обставини повинні бути чітко розписані та зазначені в рішенні КМУ про оголошення карантину із обов’язковим зазначенням ГОЛОВНОЇ обставини – мети введення адміністративних та медико-санітарних заходів – саме  для запобігання поширення  ОСОБЛИВО НЕБЕЗПЕЧНИХ інфекційних хвороб. Цієї обставини, як вбачається, не має в постанові КМУ № 211 зі змінами, тому дана постанова є незаконною з дати її винесення.  

            Відповідно до статі 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», зі змінами,  особливо небезпечні інфекційні хвороби - інфекційні хвороби (у тому числі карантинні: чума, холера, жовта гарячка), що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров'я у значної кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким поширенням цих хвороб серед населення.

Прямим аналізом цієї норми, що регламентує поняття «особливо небезпечні інфекційні хвороби», вбачається, що дана категорія інфекційних хвороб містить ряд обов’язкових  ознак, а саме а)  характеризується важкими та (або) стійкими розладами здоров'я у значної кількості хворих,
б) характеризується високим рівнем смертності, в) характеризується швидким поширенням цих хвороб серед населення.

Відсутність хоча б однієї з вказаних ознак, зазначених в даному визначені поняття «особливо небезпечні інфекційні хвороби», є підставою виключення відповідної інфекційної хвороби з тих, які відносяться до категорії «особливо небезпечних інфекційних хвороб», та включення до іншої категорії – «небезпечна інфекційна хвороба», чи «інфекційна хвороба».

Статтею 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» надано роз’яснення поняття «небезпечні інфекційні хвороби» - інфекційні хвороби, що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров'я в окремих хворих і становлять небезпеку для їх життя та здоров'я.

При зрівняльному аналізі понять «особливо небезпечні інфекційні хвороби» та «небезпечні інфекційні хвороби» вбачається що вони мають різні ознаки, правову характеристику та рівень небезпечності для життя та здоров’я людини, населення  та різні  наслідки наявності розповсюдження таких хвороб.

Так,  поняття «небезпечні інфекційні хвороби» взагалі не містить в собі такої складової частини як: а) можливість віднесення до них  карантинних хвороб – чума, холера, жовта гарячка; б) віднесення їх до значної кількості хворих, в) високий рівень смертності, в) швидке поширення хвороб серед населення.

Тому поняття «особливо небезпечні інфекційні хвороби» та «небезпечні інфекційні хвороби» є абсолютно різними та  не можуть бути в жодному разі тотожними чи взаємозамінюваними. 

При цьому, статтями 1 та 29  Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» чітко та однозначно зазначається, що карантин вводиться та застосовується для запобігання поширенню лише ОСОБЛИВО небезпечних інфекційних хвороб. Зазначені норми закону не передбачають можливості введення карантину для запобіганням   поширенню небезпечних інфекційних хвороб.          

          Фактично, КМУ, вводячи стан карантину, не оголошуючи про поширення саме особливо небезпечної інфекційної хвороби (хвороб), перевищив свої повноваження та безпідставно, без будь-якого обґрунтування, оголосив та ввів постановою № 221 від 11.03.2020, зі змінами, карантин на території України, чим порушив мої конституційні права та свободи як людини  та права й свободи інших людей, громадян України.

Згідно ст. 117 Конституційї України,  Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

Постанова КМУ України № 211 від 11.03.2020р., та постанови
КМ України  № 215 від 16.03.2020, №239 від 25.03.2020, № 241 від 29.03.2020, № 242 від 20.03.2020, № 255 від 02.04.2020, № 262 від 08.04.2020, якими внесено зміни до первинної постанови КМУ, фактично не підписано Прем'єр-міністром України - Шмигалем Денисом Анатолійовичем, 15.10.1975 року народження.

           Обгрунтування -  в жодному засобі масової інформації, в офіційних виданнях не має завіреної копії чи оригіналу даних постанов КМУ України № 211 від 11.03.2020р., та постанов яким внесені зміни до даної постанови, як то на офіційному сайті КМ України - https://www.kmu.gov.ua/ , на офіційному сайті Верховної ради України https://rada.gov.ua/  відсутні постанови, зміни до даної постанови за підписом Прем'єр-міністра України Шмигаля Дениса Анатолійовича, 15.10.1975 року народження та з проставленням мокрої гербової печатки.

Більш того за посиланням на офіційному сайті ВР України  https://www.rada.gov.ua/news/Novyny/190366.html   наявні відомості, що Верховна Рада України 04.03.2020 призначила особу - Шмигаля Дениса Анатолійовича на посаду Прем'єр-міністра України (проект постанови
№ 3168).

Як вбачається на дану посаду призначено особу, що має наступні призвіще, ім’я, по батькові – « Шмигаль Денис Анатолійович». Особа з призвіщем, іменем – «ШМИГАЛЬ ДЕНИС», без наявності даних по батькові на посаду Прем'єр-міністра України ніколи не призначалася, що підтверджується даними офіційних сайтів ВРУ, КМУ, офіційним друкованим засобам.

У той же час в  кінці текстів постанови КМУ № 211 від 11.03.2020р.,  №215 від 16.03.2020, №239 від 25.03.2020, № 241 від 29.03.2020, № 242 від 20.03.2020, № 255 від 02.04.2020, № 262 від 08.04.2020, що розміщені на офіційних сайтах ВРУ, КМУ в місцях, де повинні міститись дані про проставлення авторства підписанта з посадою Прем'єр-міністра України фактично зазначено наступні ініціали: «Д. ШМИГАЛЬ». При цьому, серед ініціалів  автора  відсутні дані про таку складову ініціалів особи підписанта, як  «По батькові».

Згідно норм міжнародного права, яке, згідно положень ст. 9 Конституції України, застосовується на території України, незазначення в офіційному документі хоча б одного ініціала особи, невірне його  викладення, в тому числі  невірне графічне оформлення у порівнянні з тим, яке вказано в установчих чи інших документах, які уповноважують підписанта на вчинення дій чи які зазначаються в документах, що посвідчують дану особу підписанта, є підставою вважати підписаний документ в т.ч. нормативний не підписаним уповноваженою особою та правові наслідки  визнання його недійсним та нікчемним, даний документ  не має юридичних наслідків, а відповідно наслідків юридичної відповідальності особи, що проставила підпис під цими графічними поєднаннями літер.

Сам факт збігу літер підписанта на підписаному документі в жодному випадку при наявності розбіжностей в графічному оформленні (великі літери та малі, відсутність всіх ініціалів) не може бути в жодному випадку підтвердженням факту належності підпису саме певній особі.  

Згідно міжнародного законодавства та правил ведення міжнародних обліків, виключно поєднанням великих літер позначаються  назви юридичних осіб, тобто неживих утворень (підприємств, установи, держави), ініціали живої людини – ім’я, по батькові, призвіще (саме  в такій послідовності) повинні бути зазначені наступним чином : перша літера кожного ініціалу пишеться з великої, всі решта, що йдуть за першою буквою,  з малої прописної.                          

Одними із найбільш важливих правил в українській мові є правила вживання великої літери. З великої букви пишуть індивідуальні імена, по батькові, прізвища, псевдоніми, прізвиська людей, назви дійових осіб байок, казок, драматичних творів. У подвійних (потрійних і т. д.) іменах і прізвищах з великої букви пишуть кожне слово (окремо або через дефіс): Іван Якович Франко, Артем (Федір Андрійович Сергєєв), Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка), Ярослав Мудрий, Зіновій-Богдан, Мавка, Перелесник, Лебідь, Щука і Рак, Івасик-Телесик, Дід Мороз, Хо, Вернигора, Квітка-Основ’яненко, Вольфґанґ-Амадей, Франклін Делано Рузвельт, Вільгельм Фрідріх Гегель.

Таким чином наявність в постановах КМ України № 211 від 11.03.2020р.,  215 від 16.03.2020, №239 від 25.03.2020, № 241 від 29.03.2020, № 242 від 20.03.2020, № 255 від 02.04.2020 № 262 від 08.04.2020 даних про проставлення авторства підписанта з посадою Прем'єр-міністра України – «Д. ШМИГАЛЬ» є підставою для визнання даних постанов незаконними з підстав прийняття участі в підписанні постанов КМ України невідомої особи, яка не має відповідного статусу  та юридичних прав.   

Крім того,  подання головного державного санітарного лікаря України не було підписано та не надано до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. Підписаного та належно завіреного гербовою печаткою подання головного державного санітарного лікаря України про введення карантину не має, його не можливо знайти ні в ЗМІ, ні в мережі Інтернет, ні на офіційних сайтах державних органів ні в друкованих засобах інформації.

Звичайно прослідковується причина відсутності такого опублікування подання головного державного санітарного лікаря України, та нібито проблеми з оприлюднення з оригінальним підписом, гербовою  печаткою. У випадку, якщо б головний державний санітарний лікар діяв відкрито та неупереджено, не боявся можливих (м’яко кажучи) неприємних для нього в майбутньому наслідків за свої, можливо, протиправні дії, то його діяльність була б відкритою та прозорою для населення України, адже він повинен, за законом діяти та приймати рішення в інтересах збереження життя та здоров’я людей, населення України.  

Дана обставина, згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, підлягає доказуванню відповідачем шляхом надання в судовому засіданні по розгляду даного позову для ознайомлення позивачу, його представникам відповідних оригіналів  постанов КМУ. Для цього мною направлено відповідний запит до КМУ щодо надання відповідних завірених копій, які я додаю до позову, але відповідей не отримано. Вбачаю, що КМУ буде навмисно зятугувати з наданням відповіді на запит, тому в резолютивній частині клопочу про витрубування  судом вказаних оригіналі документів та завірених копій.   

           Згідно ч.2  постанови  заборонено до 24 квітня 2020 року:

1) з 6 квітня 2020 р. перебування в громадських місцях без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіратора або захисної маски, у тому числі виготовлених самостійно.

Відповідно до положень статті 8 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», фінансування профілактичних і протиепідемічних заходів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, а у випадках, передбачених законом, - за рахунок коштів підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, а також коштів фізичних осіб.

Аналізуючи норму вказаної статі закону вбачається, що законодавцем зазначено на загальне правило фінансування  профілактичних і протиепідемічних заходів саме за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, а якщо буде конкретно закріплено в законі норма про необхідність в певних випадках, закріплених саме ЗАКОНОМ, а не підзаконним нормативно-правовим актом, то такі витрати повинні будуть нести підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, а також  фізичні особи.

Так як постановою КМУ № 211 від 11.03.2020 жодним чином не зазначено про джерело фінансування  профілактичних і протиепідемічних заходів, не встановлено порядок отримання таких індивідуальних засобів захисту, зокрема респіратора, масок, відповідальних за їх видачу, строки, тому дана норма є незаконною, так як суперечитю вимогам  статті 8 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».      

На даний час у Україні не визначені відповідні медичні критерії та не прийняті нормативно-правові акти щодо випадків та необхідності  носіння засобів індивідуального захисту, зокрема респіратора та захисної маски  для захисту органів дихання, виготовлених  самостійно громадянами. Таке положення викладено навіть в рішенні Кельменецького районного суду  Чернівецької області від 08.04.2020 у справі № 717/422/20.     

           Не відповідають правилам проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, стандартам, нормам, викладена в даному пункті про можливість використання громадянами самостійно виготовлених респіраторів та захисних масок. Так, самостійно виговлені засоби індивідуального захисту не можуть забезпечувати надійний рівень захисту, а навпаки можуть при неправильному виготовлені призвести до ще важчих наслідків. Більш того,  не має жодного розясненя в даній постанові, яким чином, з якого матеріалу можливо виготовити самотійно такі засоби індивідуального захисту, відсутні технічні умови такого виготовлення.    

            Пункт 2 чатини 1 встановлює:  з 6 квітня 2020 р. переміщення групою осіб у кількості більше ніж дві особи, крім випадків службової необхідності та супроводження осіб, які не досягли 14 років, батьками, усиновлювачами, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями, іншими особами відповідно до закону або повнолітніми родичами дитини;

            Пунктом 3 частини 1 постанови КМУ встановлено, що заборонено на час карантину перебування в громадських місцях осіб, які не досягли 14 років, без супроводу батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів, інших осіб відповідно до закону або повнолітніх родичів дитини;

Вказані пункти постанови КМУ є грубим порушенням статі 29  Конституції України, згідно якої кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Також зазнчені пункти постанови є грубим порушенням ст. 33 Конституції України, за якою кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

При цьому, в постанові КМУ жодним чином не аргументовано, чому саме неможливо рухатися групою більше 2 осіб, навіть, якщо вони в масках, інших засобах індивідуального захисту. При цьому, у випадках службової необхідності такі обмеження чомусь не діють, тобто прикладом  в одному місці можна зібратися разом стам правоохоронцям, а 5 людей збиратися не можуть.               

Також жодним чином не аргументовано, чому особам від14 до 16 років можливо самостійно переміщуватися без супроводження батьків, інших вказаних осіб, адже особи до 16 років є теж дітьми.  

Пунктом 4 статі 1 постнови КМУ  № 211 заборонено відвідування закладів освіти її здобувачами. Вказаний пункт є грубим порушенням ст. 53 Консттуції України яка закріплює право на совіту.  

Пунктом 5 ст. 1 заборонено  відвідування парків, скверів, зон відпочинку, лісопаркових та прибережних зон, крім вигулу домашніх тварин однією особою та в разі службової необхідності.

Даний пункт постанови є грубим порушенням норм  ст 29, 33, 39 Констиуції України. Взагалі зі змісту даного пункту КМУ  ставить права тварин вище за конституційні права людей.  

           Пунктом 6 ст. 1 постанови заборонено  відвідування спортивних та дитячих майданчиків.

Даний пункт постанови є грубим порушенням норм  ст 29, 33, 39 Констиуції України.   Ні з медичної ні з проти епідеміологічної точки зору дан норма не може бути аргументована, адже спортивні майданчики знаходяться на відкритій місцевості, де ризик передачі захворювання набагато менший, навіть мінімальний у порівняні з перебуванням групи осіб в магазинах, дома, на робочих місцях. Доводи про те, що інфіковані особи можуть контактувати зі  знаряддями спорту,  будовах майданчиків ніким не підтверджено офіційно та не доведено науково.      

Пунктом 7 ст. 1 заборонено  проведення всіх масових (культурних, розважальних, спортивних, соціальних, релігійних, рекламних та інших) заходів, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, за умови забезпечення учасників засобами індивідуального захисту, зокрема респіраторами або захисними масками, у тому числі виготовленими самостійно, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів.

Даний пункт постанови є грубим порушенням норм  ст 29, 33, 39 Констиуції України.  

          Пунктом 8 статті 1 заборонено  роботу суб’єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення, крім:

торгівлі продуктами харчування, пальним, деталями та приладдям для транспортних засобів та сільськогосподарської техніки, засобами гігієни, лікарськими засобами та медичними виробами, технічними та іншими засобами реабілітації, ветеринарними препаратами, кормами, пестицидами та агрохімікатами, насінням і садивним матеріалом, добовим молодняком свійської птиці, засобами зв’язку та телекомунікацій, в тому числі мобільними телефонами, смартфонами, планшетами, ноутбуками та іншими товарами, що відтворюють та передають інформацію, за умови забезпечення персоналу (зокрема захист обличчя та очей) та відвідувачів засобами індивідуального захисту, зокрема респіраторами або захисними масками, у тому числі виготовленими самостійно, перебування в приміщенні не більше одного відвідувача на 10 кв. метрів торговельної площі, а також дотримання інших санітарних та протиепідемічних заходів;

провадження діяльності з надання фінансових послуг, діяльності фінансових установ і діяльності з інкасації та перевезення валютних цінностей, а також медичної практики, діяльності з виготовлення технічних та інших засобів реабілітації, ветеринарної практики, діяльності автозаправних комплексів, діяльності з продажу, надання в оренду, технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів, періодичних випробувань автотранспортних засобів на предмет дорожньої безпеки, сертифікації транспортних засобів, їх частин та обладнання, технічного обслуговування реєстраторів розрахункових операцій, діяльності з підключення споживачів до Інтернету, поповнення рахунків мобільного зв’язку, сплати комунальних послуг та послуг доступу до Інтернету, ремонту офісної та комп’ютерної техніки, устаткування, приладдя, побутових виробів і предметів особистого вжитку, надання послуг хімчистки, поштової та кур’єрської діяльності, будівельних робіт, робіт із збирання і заготівлі відходів, діяльності кваліфікованих надавачів електронних довірчих послуг за умови забезпечення персоналу (зокрема захист обличчя та очей) та відвідувачів засобами індивідуального захисту, зокрема респіраторами або захисними масками, у тому числі виготовленими самостійно, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів;

торговельної діяльності та діяльності з надання послуг громадського харчування із застосуванням адресної доставки замовлень за умови забезпечення персоналу (зокрема захист обличчя та очей) та відвідувачів засобами індивідуального захисту, зокрема респіраторами або захисними масками, у тому числі виготовленими самостійно, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів;

діяльності закладів розміщення, в яких проживають медичні працівники та особи в обсервації, а також інші особи відповідно до рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;

            Дані пункти постанови КМУ є грубим порушенням положень ст. 42,43, 46,48 Конституції України. При цьому, постановою КМУ не передбачаються будь-які державні гарантії стабільності і захищеності працюючих та підприємницької діяльності в Україні.  Так, я як підприємець , інші підприємці України, інші працюючі особи не за власною ініціативою вимушені на тривалий час зупиняти свою трудову діяльність, в той же час за власний кошт повинні перебувати на загальному карантині, який до речі не відповідає як такому згідно положень ст. 29 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», та фактично ні я, ні особи які можуть бути моїми клієнтами чи клієнтами інших підприємців, осіб, не мають ніякого відшкодування втраченої вигоди, усі збитки внаслідок невиконання певних угод (усних, письмових), кредитних договорів лягають саме на їх плечі, а не покладаються на державу, яка повинна згідно  ст. 50 Конституції України, відшкодувати  завдану шкоду порушеннями права на безпечне для життя та здоров’я  довкілля. При чому, дана норма Конституції України не зазначає від кого саме повинно надійти таке порушення, як то від сторонніх осіб, як то від збудників хвороб, епідемії, пандемії, як то від умисних протиправних дій будь-яких органів, організацій, угрупувань, як від  зовнішніх так і внутрішніх чинників та факторів. Якщо держава обмежує права людини, громадянина. То повинна відшкодувати їй шкоду.  

            У даному випадку в постанові КМУ відсутня норма про те, що всі витрати громадян України, пов’язанні з введенням карантину, повинна нести держава Україна з державного бюджету чи органи місцевого самоврядування з місцевих бюджетів, покладення таких витрати на підприємців та людей постановою КМУ № 211 з доповненнями є антиконституційним та незаконним.                 

Пунктом 9 ч. 1 постанови КМУ заборонено  регулярні та нерегулярні перевезення пасажирів автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському, внутрішньообласному та міжобласному сполученні, зокрема пасажирські перевезення на міських автобусних маршрутах у режимі маршрутного таксі, крім перевезення:

легковими автомобілями;

службовими та/або орендованими автомобільними транспортними засобами працівників підприємств, закладів та установ незалежно від форми власності, які забезпечують охорону здоров’я, продовольче забезпечення, урядування та надання найважливіших державних послуг, енергозабезпечення, водозабезпечення, зв’язок та комунікації, фінансові та банківські послуги, функціонування інфраструктури транспортного забезпечення, сфери оборони, правопорядку та цивільного захисту, суб’єктів господарювання, які мають безперервний промисловий цикл, за умови забезпечення водіїв та пасажирів під час таких перевезень засобами індивідуального захисту в межах кількості місць для сидіння, передбаченої технічною характеристикою транспортного засобу або визначеної в реєстраційних документах на цей транспортний засіб і виключно за маршрутами руху, погодженими з органами Національної поліції, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів;

працівників закладів та установ незалежно від форми власності, які забезпечують охорону здоров’я, продовольче забезпечення, урядування та надання найважливіших державних послуг, енергозабезпечення, водозабезпечення, зв’язок та комунікації, фінансові та банківські послуги, функціонування інфраструктури транспортного забезпечення, сфери оборони, правопорядку та цивільного захисту, суб’єктів господарювання, які мають безперервний промисловий цикл, за умови забезпечення водіїв та пасажирів під час таких перевезень засобами індивідуального захисту, зокрема респіраторами або захисними масками, у тому числі виготовленими самостійно, в межах кількості місць для сидіння, передбаченої технічною характеристикою транспортного засобу або визначеної в реєстраційних документах на цей транспортний засіб, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів в міському електричному (трамвай, тролейбус) та автомобільному транспортному засобі, що здійснює регулярні пасажирські перевезення на міських маршрутах;

В даному випадку робиться дискримінація одних суб’єктів праввідносин  щодо до інших, одним надаються права перевезення іншим ні, що є неприпустимим. Жодним чином не обґрунтовано, чому не може здійснювати перевезення решта категорій осіб,  громадян, з урахуванням якщо б вони забезпечили наявність у водіїв та пасажирів під час таких перевезень засобів індивідуального захисту в межах кількості місць для сидіння, передбаченої технічною характеристикою транспортного засобу або визначеної в реєстраційних документах на цей транспортний засіб і виключно за маршрутами руху, погодженими з органами Національної поліції, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів. Вказане є грубим порушеннмя ст. 24 Конституційї України, якою не може бути будь-яких привілеїв чи обмежень для людей і громадян за за будь-яким ознаками.  

          Також не має обґрунтованих та накукково підтверджених підстав вважати, що у випадку перевезення легковими автомобілями ризик розповсюдження Коронавірусу не буде мати місце, чи буде меншим.  

           Відповідно до п. 13 ч.1 постанови КМУ № 211 з доповненнями, забронено постачальникам природного газу здійснювати припинення постачання природного газу виробникам теплової та електричної енергії (припинення забезпечення споживача необхідними підтвердженими обсягами природного газу, неподання оператору газотранспортної системи номінацій/реномінацій на транспортування природного газу для задоволення потреб споживачів, зменшення періоду постачання в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи та/або надсилання доручень на припинення (обмеження) транспортування/розподілу природного газу для споживачів або припинення газопостачання) незалежно від форми власності, установивши, що на період встановлення карантину акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” зобов’язане на умовах та у порядку, передбачених Положенням про покладення спеціальних обов’язків на суб’єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2018 р. № 867 (Офіційний вісник України, 2018 р., № 98, ст. 3226):

укласти договір постачання природного газу з виробником теплової та електричної енергії незалежно від форми власності, який звернувся з пропозицією укладення договору постачання природного газу, з дотриманням вимог законодавства;

здійснювати постачання природного газу виробникам теплової та електричної енергії незалежно від стану виконання умов щодо розрахунків, передбачених пунктом 11 зазначеного Положення, за умови наявності укладених належним чином договорів постачання природного газу з такими виробниками теплової та електричної енергії;

включити в реєстр споживачів Компанії на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи виробників теплової та електричної енергії, з якими укладені належним чином договори постачання природного газу;

Положення п. 13 ч. 1 постанови КМУ є антиконституційним та суперчить фінансовим інтересам держави Україна та українського народу в наступній частині, та в наступних положеннях та підлягає скасуванню в наступному обсязі тексту : « на період встановлення карантину акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” зобов’язане на умовах та у порядку, передбачених Положенням про покладення спеціальних обов’язків на суб’єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2018 р. № 867 (Офіційний вісник України, 2018 р., № 98, ст. 3226):

укласти договір постачання природного газу з виробником теплової та електричної енергії незалежно від форми власності, який звернувся з пропозицією укладення договору постачання природного газу, з дотриманням вимог законодавства;

здійснювати постачання природного газу виробникам теплової та електричної енергії незалежно від стану виконання умов щодо розрахунків, передбачених пунктом 11 зазначеного Положення, за умови наявності укладених належним чином договорів постачання природного газу з такими виробниками теплової та електричної енергії;

включити в реєстр споживачів Компанії на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи виробників теплової та електричної енергії, з якими укладені належним чином договори постачання природного газу».

          Як вбачається, на даний час майже всі виробники теплової та електричної енергії є приватним компаніями, та ще й монополістами на ринках енергії в Україні. Дані компанії можуть мати значну заборгованість перед   акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, крім того, в деяких модуть закінчуватися строки раніше укладених договорів з акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”.  Разом з цим,  постановою КМУ створено штучні умови для ухилення виробників теплової та електричної енергії під приводом карантину від сплати заборгованості  перед державним підприємством акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, що в свою чергу призведе до ненадходжень значних коштів до держбюджету, яким саме і фінансуються витрати на проведення боротьби з інфекіцйими хворобами, та заходам з проведення карантину.  Крім того, постановою КМУ зобовязує акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України» на підписання договорів постачання природного газу в короткі строки, без будь-яких умов та засережень, за наявності лише  самого факту звернення  представника  виробника теплової та електричної енергії, без будь-яких обмежень навіть, якщо це суперечить інтересам держави, навіть при наявній заборгованості, навіть, якщо умови проекту контракту (договору) не будуть відповідати інтересам держави та народу України.       

            Не погашення даної заборованності повинна призвести до кардинально іншої реакції державних інституцій – подання позову про стягнення заборгованості, в тому числі з вимогою забезпеченя позову у виді арешту активів підприємств, що допустили заборгованість,  подання до ВРУ законопроекту про можливість  тимчасової чи постійної  націоналізації таких підприємств у випадку допущенн заборгованості. Разом з цим, постанова  КМУ в даній частині прямо координально протирічить інтересам держави та суспільства і моїм теж, тому що я є громадянином України, сплачую  податки, інші платежі, в т.ч. комунальні та мені ніхто не робить ніяких послаблень та звільнень від їх сплати, та ненадходження платежів до держбюджету неагативно вплине на економічний розвиток держави України та відповідно і на мене.     

          Відповідно до ст. 113 Конституції України, КМ України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України. Відповідно до ст. 17 Конституції України, забезпечення економічної безпеки держави є найважливішою функцією  держави, справою усього українського народу. Тому усі органи влади як то КМУ, судові, правоохоронні, законодавчі, виконавчі повинні забезпечувати економічну безпеку держави і прймати відповідні  рішення, які не можуть бути направлені проти цього.  В ланому випадку вказані норми прямо передбачають норму, яка грубо підриває економічну безпеку держави.         

          Пунктами 14 та 15 частини 1 заборонено: відвідування установ і закладів, що надають паліативну допомогу, соціального захисту, в яких тимчасово або постійно проживають/ перебувають діти, громадяни похилого віку, ветерани війни і праці, особи з інвалідністю, особи із стійкими інтелектуальними або психічними порушеннями, установ і закладів, що надають соціальні послуги сім’ям/особам у складних життєвих обставинах, крім установ і закладів, які надають послуги екстрено (кризово);

          відвідування пунктів тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, та пунктів тимчасового розміщення біженців, крім осіб, які надають правову допомогу особам, які перебувають в таких пунктах;

          В даному випадку  вказаними пунктами постанови КМУ грубо порушуються норми ст. 19, 21, 22, 29, 32, 33 Конституції України.  

Пунктом 16 ч. 1 постанови КМУ № 211 заборонено перебувати на вулицях без документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство чи її спеціальний статус.

          В даному випадку  вказаним пунктом постанови КМУ грубо порушуються норми ст. 19, 21, 22, 29, 32, 33 Конституції України.  

Так, статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Звертаю увагу, що дана норма наголошує на необхідність виконувати саме норми законодавства, а не підзаконних нормативно-правових актів, як не можуть суперечити законам, і фактично приймаються  лише для викоання законів.  

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

            По всій території України згідно Конституції україни, Законів України передбачено вільне пересування громадян України, носіння та наявність при собі паспорта громадянина України  не передбачено.    

            Такі обмеження та відповідні режині правила передбачаються лише ст. ст. 22-26 Закону України «Про державний кордон» на обмедених територіях - в   прикордонних смугах, та в установлених контрольованих прикордонних районах.  

            Згідно п. 7 положення про прикордонний режим, затверджений постановою КМУ № 1147 від 27.07.1998 «Про прикордонний режим», громадяни  України  в'їжджають  у  прикордонну  смугу   та контрольований  прикордонний  район,  перебувають,  проживають або пересуваються в їх межах на підставі документів, що посвідчують їх особу. Також п 2.потанови  затверджено перелік міст і районів,  в межах територій яких
можуть  бути  встановлені  контрольовані  прикордонні  райони, і це не вся територія Ураїни.  

          Таким чином включена в постанову КМУ № 211 норма про заборону пербуванян ан вулицях без документів що посвідчують особу, підтверджують громадянство чи її спеціальний статус.

          Біль того, зазначена норма прямо порушує Конституційне право на вільне перемішення громадян, інших осіб, які в силу різних обставин вставили та ще не відновили такі документи та не можуть їх надати для перевірки компетентним органам. Фактично, без таких документів вказані особи можуть бути  притягнуті до адміністративної відповідальності та не зможуть реалізувати жодного свого конституційного права, та це створить загрозу для їх життя та здоров»я.       

          Пунктом 17 постанови КМУ № 211 заборонено самовільно залишати місця обсервації (ізоляції). Дане положення пункту є грубим порушенням  вимог ст. 19, 21, 29, 32, 33 Конституції  України. Лише рішеням суду та за наявності законих підстав можуть обмежуватися права на свободу людини. 

Частиною 4 постанови КМУ № 211  встановлено, що особами, які потребують самоізоляції, є:

особи, які мали контакт з хворим на COVID-19, крім осіб, які перебували у засобах індивідуального захисту у зв’язку з виконанням службових обов’язків;

особи, щодо яких є підозра на інфікування, або особи, які хворіють на COVID-19 та не потребують госпіталізації;

Дана норма є розмитою та дискримінаційною. Ні медично, ні науково не доведеною та не обґрунтованою.  Фактично, будь яку особу, без медично підтверджених лабораторних досліджень, яка лише мала контакт з хворим повинна мати статус такої, що поребує самоізоляції, навіть без симптомів, навіть без висновку лікаря. Ця норма може призвести до зловживань та грубих порушень з боку оргнів влади, є сспільно небезпечною. Більштго в ній явно надаються безпричинні пом’якшення до осіб, які лише   перебували у засобах індивідуального захисту у зв’язку з виконанням службових обов’язків. Тобто, навіть, якщо є ознаки хвороби у особи, яка перебували у засобах індивідуального захисту у зв’язку з виконанням службових обов’язків, такка особа не буде рахуватися такою, що потребує самоізоляції, а та ж особа, яка контактувала з хворим, навіть якщо обидва були в засобах захисту та не мають жодних симптомів, повинна бути визнана такою, що потребує самоізоляції. Ні медичному, ні науковому, ні практичному обґрунтуванню дана норма не піддається.

Також включено до таких, що потребують самоізоляції і особи, які досягли 60-річного віку, крім осіб, на яких поширюється дія Закону України “Про запобігання корупції”, військовослужбовців та працівників Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, а також осіб, які здійснюють заходи, пов’язані з недопущенням поширення COVID-19, забезпечують діяльність підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, які: провадять діяльність та надають послуги в галузях енергетики, хімічної, нафтохімічної, машинобудівної промисловості, гірничо-металургійної галузі, галузях транспорту, інформаційно-комунікаційних технологій, електронних комунікацій, у банківському та фінансовому секторах, галузі оборонної промисловості; мають безперервний промисловий цикл;надають послуги у сферах життєзабезпечення населення, зокрема у сферах централізованого водопостачання, водовідведення, постачання електричної енергії і газу, виробництва продуктів харчування, сільського господарства, охорони здоров’я;  комунальними, аварійними та рятувальними службами, службами екстреної допомоги населенню; включені до переліку підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; є об’єктами потенційно небезпечних технологій і виробництв.

          Вказані положення пункту є грубим порушенням  вимог ст. 19, 21, 29, 32, 33 Конституції  України, є дискримінаційними за ознаками вікової групи науково, медично, лабораторно, статистично не доведені, є голослівними та надуманими.   Лише рішенням суду та за наявності законих підстав можуть обмежуватися права на свободу людини.  Більш того, у випадку прийняття позиції КМУ, що дані особи всі є в групі ризику по віковому цензу, то навпаки існує велика суспільна небезпека пербування пербування таких осіб на тких важливих сферах виробництв, як  потенційно небезпечні технології і виробництва, аварійними та рятувальними службами, службами екстреної допомоги населенню. Таким чином з логіки КМУ потрібно, щоб дані особи ще більше наражали на так звану можливу небезпеку зараження та призвели до зупинення дії даних служб та виробництв, що може призвести до техногенних катастроф.  

Лікуючий лікар хворого або особи з підозрою на інфікування COVID-19 визначає строк самоізоляції на підставі галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я.

Дане положення не може бути застосованим, так як воно є розмитим, а повинно бути конкретним в частині значення, що  визначення строку самоізоляції повинно формуватися саме на стандартах ЛІКУВАННЯ конкретної хвороби COVID-19 які діють у сфері охорони здоров’я саме України.  У даному випадку постнвою КМУ № 211 закріплюється, що будь-які стандарти у сфері охорони здоровя, навіть не спеціалізовані на лікуванні конкретного вірусу COVID-19, можуть за змістом постанови використовуватися при визначенні лікарем  строку самоізоляції, при чому не ззанчається хто саме повинен бути автором стандартів, чи це державний оргн чи ні, такі стандарти можуть використовуватися навіть будь-якої країни, утворення, організації, які можуть навіть не нести ніякої відповідальності за наслідки, фактично такі стандарти можу  ввести навіть я назвавши на свою думку їх такими що є галузевим  у сфері охорони здоровя. Відсутність такої важливої конкретики є антиконституційним та незаконним, фактично  містить  велику небезпеку для всього народу України, так як фактично таких стандартів в Україні не має, а КМУ знаючи про їх відсутність намагається уникнути відповідальності за можливі наслідки як відсутності таких стандартів так і за застосування не уточненого переліку стандартів. Адже у випадку наянсоіт таких стандартів відразу зявляється суб’єкті відповідальності за їх прийняття  та за наслідки їх застосування.               

 В основу твердження КМУ про наявність таких стандартів не може ні вякому разі бути прийнято положення протоколу «НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ КОРОНАВІРУСНОЇ ХВОРОБИ (COVID-19)» затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 02 квітня 2020 року No 762 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 10 квітня 2020 року No 852), який при більш детельному вивчені навпаки є яскравим прикладом відсутності чіткої позиції МОЗ України з приводу надзвичайно важливих базових питань: з чим саме борються медики, як необхідно боротися, чи є ця хвороба небезпечною, чи наявні методики ліуквання. Посилання на протокол на офіційному сайті МОЗ України:

https://moz.gov.ua/uploads/4/20030-dn_10042020_852_protokol.pdf

Так, що первинний, що повторний зі змінами протокол  розроблено без участі провідних спеціалістів в області вірусології та епідеміології, там наявні посилання на залучення (без точного висловлення в якому виді- надання  інформації, чи практичної участі) спеціалістів в області медицини в напрямках акушерства, лікування нирок, стандартизації ліків, надання первинної медичної допомоги, завідувачі навчальних медичних закладів дитячих інфекційних хвороб та ряд управлінських посад, які жодного відношення до лабораторних досліджень, практики боротьби з розповсюдженням вірусів, боротьби х епідеміями вісусів не мають. Крім того, в протоколі прямо не зазначено, що дані особи приймали участь в обговоренні прийняття даного протоколу, підписали його, лише є посилання, що вони прийняли участь у розробці, тобто жодна посадова особа не підписала даний протокол, не взяла на себе ніякої юридичної відповідальності за наслідки наданих висновків, в той час як прокол містить посилання на чіткі медичні показання лікування коронавірусу.

При цьому, в протоколі чітко фіксується, що розробники не знають взагалі будь-яких характеристик хвороби, не мають його штамму, не знають практики лікування в світі, долучено не переведені тести невідомих іноземних фахівців, які взяті з мережі Інтернет. Більш того, в протоколі голослівно зазначається в п. 9 дослівно: «поширеність коронавірусної хвороби (COVID-19) в Україні в березні–квітні 2020 року характеризується стрімким зростанням. За прогнозними оцінками госпіталізації потребуватиме до 15% пацієнтів, в тому числі тяжкий і критичний перебіг очікується до 5% випадків.». При цьому не наводиться жодного обгрутнування даного висновку про таку стрімкість, не наводиться жодного статистичного  показника, як то кількість осіб, у яких виявлено ознаки даної хвороби, скільки із них клінічно підтверджені, кількість померлих, кількість видужало, чим підтверджено факт смерті саме від COVID-19. При цьому, робиться посилання на стрімке зростання, в чому воно виразилося ні мені, нікому  в Україні, крім політичних діячів, взагалі незрозуміло. Вважаю, що в даному випадку проводиться свідоме маніпулювання загрозою поширення вірусу, яке жодними  статистичними даними не підтверджено. Також безпідставно робиться прогноз поширення хвороби та рівень смертності, без жодного  обґрунтування.                     

Також ззначено цим пунктом, що працівники державних установ Міністерства охорони здоров’я епідеміологічного профілю визначають персональний перелік осіб, які потребують самоізоляції у зв’язку з контактом з хворим на COVID-19 та вносять інформацію до відповідних інформаційних систем.

Дане положення є грубим порушенням стаття 32 Конституції України, згідно якої ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

В даному випадку не має таких підстав, визначених законом, в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини,, тому збір та обробка таких даних, в тому числі моїх та інших громадян України є антиконституційним та незаконним.     

        Згідно вказаного пункту у разі призначення зобов’язання щодо самоізоляції:

особа зазначає місце своєї самоізоляції та інформацію про засоби зв’язку (номер телефону), короткі відомості про стан здоров’я та хронічні захворювання на час самоізоляції (за згодою особи);

повідомляється, що за надання неправдивих відомостей про місце своєї самоізоляції, інформації про засоби зв’язку, недотримання режиму самоізоляції особу буде притягнуто до адміністративної відповідальності, а у випадку порушення режиму самоізоляції, що призвело до тяжких наслідків, в тому числі смерті третіх осіб, до кримінальної відповідальності.

До відповідних інформаційних систем (зокрема до мобільного додатка Єдиного державного веб-порталу електронних послуг) вноситься інформація про прізвище, ім’я, по батькові особи, дату її народження, місце самоізоляції та засоби зв’язку (номер телефону), чи особа проживає сама, чи є можливість піклування про неї іншими особами в період самоізоляції. За згодою особи також вносяться короткі відомості про хронічні захворювання та стан здоров’я на час самоізоляції.

Особи, які потребують самоізоляції, можуть внести самостійно інформацію до мобільного додатка Єдиного державного веб-порталу електронних послуг за умови наявності технічної можливості.

          Вазані положення є прямим порушенням ст. ст. 19, 32, 21, 22, 23, 27, 28, 29,33, Конституції України. Позбавлення людини свободи, до  якого можливо віднести і зобов’язання до самоізоляції є позбавленням волі людини, що можливо лише на підставі рішення суду.  Інші будь-які випадки позбавленн волі людини є антиконстуційними та є злочином проти людини та людства. 

Згідно вказаного пункту, особи, які потребують самоізоляції, зобов’язані постійно перебувати у визначеному ними місці самоізоляції, утримуватися від контакту з іншими особами, крім тих, з якими спільно проживають.

В даному випадку ця норма є антиконституційною  та грубо порушує ст. ст. 19, 32, 21, 22, 23, 27, 28, 29,33, Конституції України. Більш того, з її трактування вбачається, що  особа постійно повинна пербувати в певному місці більш того, сама може вибрати таке місце без обмеження, що може порушувати права інших людей.   

Особам, які потребують самоізоляції (крім осіб, які хворі на COVID-19) та заявили про неможливість забезпечення піклування про них у період самоізоляції іншими особами, дозволяється відвідування місць торгівлі продуктами харчування, засобами гігієни, лікарськими засобами, медичними виробами, які розміщені на відстані не більше ніж 2 кілометри від місця самоізоляції, за умови використання засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок без клапану видиху.

Переміщення осіб, які не досягли 14 років, здійснюється у супроводі батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів, інших осіб відповідно до закону за умови дотриманням вимог, визначених цим пунктом.

Особам, які потребують самоізоляції (крім осіб, які хворі на COVID-19) та заявили про неможливість забезпечення піклування про них у період самоізоляції іншими особами, дозволяється двічі на день вигул домашніх тварин.

В даному випадку знову робиться дискримінація між людиною яка має   тварину, та людиною, що її не має. Фактично ні КМУ ні МОЗ не надав роз’яснення, чи хворіють домашні тварини на   COVID-19, чи хворіють взагал будь-які тварини, у тому числі кажани, змії  на яких в ряді засобах  масової інформації вказують як на джерело виникнення хвороби. КМУ фактично нен встановлює жодних протиепідеміолгічних заходів відносно тварин (зобов’язання одягення захисних масок, тощо). Фактично КМУ    ставить права на пербування на свіжому повітрі домашніх тварин вище за таке право  людей, обґрунтовуючи це загрозою розповсюдження невідомого походження хвороби.      

Особа, яка перебуває на самоізоляції, має право звертатися за отриманням медичної допомоги.

          В даному випадку пердбаченно право а обов’язку щодо надання в повному обсязі таких послуг та перлік оргнів, організацій закладів, за рахунок яких коштів  не зазаначено. 

Контроль за дотриманням режиму самоізоляції здійснюється працівниками Національної поліції та Національної гвардії, працівниками державних установ Міністерства охорони здоров’я епідеміологічного профілю, уповноваженими органами місцевого самоврядування посадовими особами, у тому числі з використанням мобільного додатка Єдиного державного веб-порталу електронних послуг.

У даному випадку грубо порушено ст. 342 Конституції України  шляхом надання без дозволу громадян, осіб, людей дозволу на використання їх персональних даних що містяться в базах Єдиного державного веб-порталу електронних послуг. Я не надаю  право на використання моїх даних наявних  Єдиному державному  веб-порталі електронних послуг. 

 Частиною  5 постанови КМУ установлено, що обов’язковій госпіталізації до обсерваторів (ізоляторів), які визначаються обласними, Київською міською державними адміністраціями, підлягають:

особи, які заявили про добровільну госпіталізацію до обсерватора (ізолятора) у зв’язку з неможливістю дотримання вимог самоізоляції;

особи, які двічі порушили умови самоізоляції (крім осіб, визначених абзацом четвертим пункту 4 цієї постанови);

особи, які мали контакт із хворими або мають ознаки інфікування COVID-19 та відмовляються від медичного обстеження, за направленням лікуючого лікаря;

особи, які здійснюють перетин державного кордону (крім осіб, які є працівниками дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв офіційних міжнародних місій, організацій, акредитованих в Україні, та членів їх сімей, водіїв та членів екіпажу вантажних транспортних засобів, членів екіпажів повітряних і морських, річкових суден, членів поїзних і локомотивних бригад, якщо немає підстав вважати, що вони були в контакті із хворою на COVID-19 особою). Обов’язкова госпіталізація таких осіб до обсерваторів (ізоляторів) проводиться у порядку, визначеному цією постановою;

особи, які в’їжджають з тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим і м. Севастополя через контрольні пункти в’їзду на тимчасово окуповану територію та виїзду з неї (крім співробітників Місії Міжнародного комітету Червоного Хреста, співробітників акредитованих в Україні дипломатичних місій, зокрема тих, які провадять моніторинг ситуації та доставку гуманітарної допомоги населенню, що проживає на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим і м. Севастополя, якщо немає підстав вважати, що вони були в контакті з хворою на COVID-19 особою).

Перелік осіб, які є працівниками дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, осіб, що належать до дипломатичного корпусу, акредитованого в Україні, інших відповідних осіб міжнародних організацій, які не підлягають обов’язковій госпіталізації до обсерваторів (ізоляторів), визначається Міністерством закордонних справ.

Строк обсервації становить 14 днів.

Діти, які не досягли 12 років, підлягають госпіталізації до обсерватора (ізолятора) разом з одним із батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів, інших осіб відповідно до закону.

Госпіталізація до обсерваторів та/або ізоляторів осіб, визначених у цьому пункті, забезпечується в межах компетенції Міністерством інфраструктури, Міністерством розвитку громад та територій і Міністерством охорони здоров’я. В даному випадку вказані положення є прямим порушенням ст. ст. 19, 32, 21, 22, 23, 27, 28, 29,33, Конституції України. Позбавлення людини свободи, до  якого можливо віднести і обов’язкову госпіталізацію є примусовим позбавленням волі людини, що можливо лише на підставі рішення суду.   Інші будь-які випадки позбавленн волі людини є антиконстуційними та є злочином проти людини та людства та несуть кримінальні наслідки для осіб, які позбавили волі Людину, громадянина. 

Також даною статтею передбачено що особа, яка має ознаки захворювання на COVID-19, підлягає обов’язковому медичному огляду, за результатами якого може бути направлена на самоізоляцію.

Дана норма є розмитою є антиконтиуційною та не ґрунтується на законі та може призвести до численних зловживань осіб, які виявляють ознаки захворювання. Так, не зазначено методику та суб’єкта, який має повноваження та повинен виявити такі ознаки, не  описано його повноваження та засоби для виявлення хвороби, так навіть я, без відповідних повноважень та медичної освіти можу, згідно даної норми  постанови,  виявляти та констатувати у людини  ознаки захворювання.  

Також даною статею постанови КМУ № 211 передбачено, що видатки на проживання осіб у обсерваторах (ізоляторах) можуть здійснюватися за рахунок коштів місцевих бюджетів (в тому числі за рахунок резервних фондів цих бюджетів). 

Відшкодування витрат місцевих бюджетів на проживання осіб у обсерваторах (ізоляторах) може здійснюватися за рахунок коштів резервного фонду державного бюджету у розмірі фактично здійснених витрат, але не більше сум витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 р. № 98 “Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів” (Офіційний вісник України, 2011 р., № 11, ст. 488).

В даному випадку дана норма щодо обмеження у виділенні коштів з держбюджету на боротьбу та профілактику з COVID-19 є неконституційною та суперчить положенням ст. 3 Конституції україни згідно якої  людина, її життя та здоровя…, недоторканість та безпека визнаються  найвищою соціальною  цінністю.

У випадку відсутності відповідних коштів у місцевому бюджеті та обмеженням фінансування з державного бюджета фактично людина громадянин остається сам на сам  з загрозою життя та здоровю, не забезпечена ні фінансово, ні матеріально, залишена  на призволяще державою. 

Статею 7 постанови КМУ № 211 ззанчено що  Міністерству цифрової трансформації до 5 квітня 2020 р. розробити електронний сервіс з використанням мобільного додатка Єдиного державного веб-порталу електронних послуг для можливості проведення моніторингу щодо додержання самоізоляції та/або обсервації (ізоляції) особами, зазначеними в пунктах 4 і 5 цієї постанови, за наявності згоди відповідної особи.

Порядок інформаційної взаємодії Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, інформаційних систем Міністерства внутрішніх справ та Національної поліції, інформаційних систем Міністерства охорони здоров’я та державної установи “Центр громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я України”, які мають необхідні для проведення зазначеного моніторингу дані, встановлюється Міністерством цифрової трансформації та держателем відповідної інформаційної системи.

В даному випадку вказана норма є грубим порушеннм Коституції України, фактично людину ставлять в безальтернативну ситуацію, коли вона змущена щоб отримати медичну допомогу під фактичним примусом надавати та дозволяти використовувати свої особисті персональні дані невизначеному колу осіб крім того, не зазанчено, чи захищено  ці дані від несанкціонованого використання третіми особами та тими ж уповноваженими особами яким чином, хто відповідальний за такий захист, хто є держателем таких програмних забезпечень.  

Знаючи про факти численних випадків, коли інформація про персональні дані людей громадян України несанкціонаовано попадала у всесвітню мережу Інтернет, та те, що в Україні не має відповідної надійної системи а наявна ніким та ніколи не перевірялася, я проти використання моїх персональних даних згідно таких положень постанови.         

Відповідно до ч. 8 Постанови КМУ № 211, Міністерству охорони здоров’я забезпечити тимчасове припинення проведення планових заходів з госпіталізації та планових операцій, крім термінових та невідкладних. В даному випадку є грубе порушення ст. 3, 27, 49 Конституції україни. При цьому, в Україні не  має та не може бути такого поділу на медичні заходи, які потрібно проводити, а які ні, адже навіть наявність з виду незначних з оцінки за критерієм небезпеки симптомів захворювання чи ускладеннь, вказані симтоми можуть перрости при відсутності  своєчасного лікування, до настання важких наслідків для  житя та здоровя.  Держава не має права відмовляти в лікуванні за будь-яких підстав, це обовязко прямий її, той факт, що виконавчі органи не можуть справитись зі своїми обов’язками повиннен мати інше реагування ніж те, яке прописано в даній постанові, яке є антилюським.   

Крім того, необхідно звернути увагу на те, що прослідковується непослідовність дій КМУ, яка характеризується тим, що при наявності ситуації, коли протягом поточного періоду 2020 року та в минулих роках на території України була набагато гірша та суспільно -небезпечніша ситуація із розповсюдженням інфекційних хвороб та наслідків від них, в т.ч. особливо від грипу, туберкульозу, кіру, то в тих випадках стан карантину КМУ не вводився та навіть не ініціювався, головний державний санітарний лікар не бив на сполох, не вживалися будь-які масштабні заходи, не огошувався карантин. В той же час при боротьбі в 2020 році з підвидом коронавірусу, який в десятки разів менший за рівнем небезпеки по всім критеріям від вищевказаних інфекційних хвороб, КМУ різко активізував заходи, ввів карантин, обмежив конституційні права громадян. При чому, така тенденція щодо безпідставного введення карантину прослідковується майже у всіх країнах світу, окрім Білорусії та Швеції.

При чому, в жодному документі Всесвітньої Організації Здоров’я не вказується на наявність епідемії, пандемії в країнах світу з причин розповсюдження  будь-якого виду коронавірусу в т.ч. в Україні.

Протягом поточного періоду 2020 року МОЗ України ні КМУ, Президент України, ні жоден інший державний орган не послалися на конкретний документ ВОЗ, не навели посилання на конкретні джерела інформації, які б вказували, підтверджували факт наявності епідемії, пандемії з причин розповсюдження будь-якого виду коронавірусу. Наявні лише посилання на іноземні засоби інформації, які використовують свої голослівні міркування, без посилань  на відповідні компетентні джерела такої інформації.

КМУ при прийнятті рішення про оголошення карантину керувався лише інформацією некомпетентних органів, організацій, засобів масової інформації, без залучення до розробки та прийняття рішення вузькопрофільних спеціалістів, як України та міжнародних, які мають  міжнародну репутацією в області вірусології, епідеміології.
          Усі виступи КМУ, МОЗ України, висвітленні в ЗМІ України з приводу боротьби з корона вірусом, виконуються виключно політичними фігурами, адміністративними  управлінцями, хоча в першу чергу повинні такі дії здійснювати найбільш авторитетні та кваліфіковані спеціалісти-вірусологи, епідеміологи, яких фактично навмисно не залучають до цієї роботи, не дають права виступу в ЗМІ, та не враховують їх думку ні до обговорення питань боротьби з корона вірусом, ні при прийнятті рішень про боротьбу з розповсюдженням корона вірусу.

Президент та компетентні органи охорони здоров’я Республіки Білорусь, що на значній відстані є суміжною до України, прямо заявили про відсутність будь-якої  загрози від усіх видів корона вірусу, що вся ситуація в світі до якого відноситься і Україна,  пов’язана з «рукотворною» істерією, що ніякого значного, реального рівня смертності в 2020 році не було. Виступ розміщений в мережі Інтернет за посиланням:   https://www.youtube.com/watch?v=kkuEfOQ6IZc .

          Згідно інтернет видання США FOX NEWS, оригінальний заголовок «Minnesota doctor blasts 'ridiculous' CDC coronavirus death count guidelines», розміщеного за посиланням :

https://www.foxnews.com/media/physician-blasts-cdc-coronavirus-death-count-guidelines?fbclid=IwAR3lhu8UPaJcHjxH0ccTq5fP_zd0rsV82yPuBZJqCKwiN14zp5cfnD8MM84

Згідно перекладу на російській мові:

Врач из Миннесоты (США) Скотт Дженсен, член республиканской партии и сенатор штата, сообщил, что врачи в министерстве здравоохранения Миннесоты были проинструктированы сообщать о Covid-19 как о причине смерти, даже если умерший пациент никогда не проходил тестирование. Он также сообщил, что в США больницам за соответствующий диагноз выплачиваются огромные доплаты, что, конечно, может оказывать влияние на статистические данные о заболевании коронавирусом COVID-19. Он сказал в интервью "Фокс Ньюс", что получил семистраничный документ, в котором его учили заполнять свидетельства о смерти с диагнозом COVID-19 без лабораторного теста, подтверждающего, что у пациента действительно был вирус. «Прямо сейчас Medicare определяет, что если к вам поступил пациент с COVID-19 в больницу, вы получаете 13 000 долларов. Если этот пациент COVID-19 пойдет на искусственную вентиляцию легких, вы получите 39 000 долларов, в три раза больше. Никто не может сказать мне после 35 лет в мире медицины, что иногда такие вещи влияют на то, что мы делаем»

Разом з цим, офіційні органи охорони здоров’я, КМУ, офіційні ЗМІ України  протягом поточного періоду 2020 року в один голос продовжують стверджувати думку про наявність пандемії розповсюдження  Коронавірусу, не наводячи жодного доказу (посилання на кількість актів судово-медичних досліджень, кількість висновків лабораторних досліджень, без посилання чи мається взагалі на території України  штамм даного виду коронавірусу, без надання інформації про види, міжнародну назву, класифікацію тестів на виявлення корона вірусу).                              

Дана ситуація з об’явленням карантину без наявності підстав може призвести до дуже великих економічних, демографічних та інших втрат  населення України. Винесення рішення у даній справі є надзвичайно важливим для відновлення прав та свобод громадян, людей, які проживають, перебувають на території України, стосується аспектів життя всього населення України, є гарантом відновлення їх прав та відшкодування матеріальних збитків за час дії карантину.        

Тому постанова КМУ № 211 від 11.03.2020 зі змінами, підлягає визнанню незаконним з дати прийнятого рішення та підлягає безумовному скасуванню.

Разом з цим, суду разом з винесенням рішення про скасування   постанови КМУ № 211 від 11.03.2020  необхідно винести окрему ухвалу про порушення перед правоохоронними органами питання про реєстрацію  кримінального провадження  за відповідними статтями КК України за фактами неправомірних дій посадових осіб органів влади України, направлених відносно населення України.   

Дії, постанова  КМУ не тільки порушує права та охоронювані законом як мої інтереси так і інших людей, що проживають на території України та продукує інші негативні наслідки для держави в цілому.

Виконуючи вимоги п. 4 ч. 1 ст. 106 КАС України, стверджуючи про протиправний характер дій КМУ, викладемо обставини, які засвідчують правомірність позовних вимог.

По-перше, відсутність адекватного реагування КМУ на факти, викладені у цьому позові, публікації у ЗМІ, репортажі провідних телеканалів України є думкою осіб, які жодного відношення до медицини, науки та практики боротьби з інфекційними хворобами  не мають взагалі, а є лише управлінцями та не мають навіть медичної освіти, не говорячи про вищу спеціалізовану.  В Україні відсутня та не оприлюднено органам влади  інформація про характеристики:  респіраторної   хвороби COVID-19,  коронавіруса SARS-CoV-2. Так відсутня чітка та достовірна  інформація про їх походження ( чи це природнє чи штучне ), з якої країни світу було первинне походження, чи зареєстровано,  чи хворіють на них тварини, у тому числі кажани, чи наявний штамм вірусу в Україні, де саме та у кого, чи було відомо раніше про нього, чи зареєстровано  в світі такий вірус, де коли, ким за яким номером, чи наявні зареєстровані медичні препарати,  що лікують. Також не надано відповіді, яким чином лікуються ці хвороби, чи можливо їх лікування без медичного втручання, не наведено причини та статистичні дані, що обґрунтовують віднесення даної хвороби саме до  гострої, небезпечної чи особливо небезпечної, згідно ст. 1  Закону України «про захист населення від інфекційних хвороб». Також не проведено взаємопорівняня сіж короновірусом та розповсюдженими  хворобами як то туберкульоз, кір, грипп щодо рівня небезпеки та наслідків щодо людського життя та здоров’я на території України як за минулі періоди 2018, 2019 років так і поточного періоду 2020 року.  При цьому вбачається, що туберкульоз, грипп кір в рази (більше п’яти і вище) перевищує показники небезпечності для населення, але на нього не має такої жорсткої реакції з боку КМ України, що прямо вказує на умисний характер дій КМУ України, направлених на порушення Конституційних прав та свобод громадян.   

Все більше засобами масової інформації та особливо в мережі Інтернет  шириться інформація про «рукотворний» характер розповсюдження  коронавірусу в Україні та світу, наводяться численні статистичні дані, аналізи, факти цьому, разом з цим, офіційна влада в Україні не  спростовує та не намагається перевірити таку інформацію, хоча зобов’язана та має відповідні важелі у виді правоохоронних органів, органів охорони здоров’я, медичних закладів. Вказана бездіяльність напряму вказує на непрозорість дій КМУ України, викликає ґрунтовні сумніви в компетенції осіб, які приймають такі важливі та рокові рішення про запровадження карантину та обмеження Конституційних прав та свобод громадян України.    

  Таких питань тисячі, жодної кваліфікованої відповіді ні КМУ ні міністерство охорони здоров’я України  не надають населенню, лише  зобов’язують сліпо вірити в їх компетенцію та посилання на нібито перевірену інформацію, що міститься на невідомих сайтах в мережі Інтернет.     

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Залученя у справі в якості третої сооби МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я  ґрунтується на тому, що судове рішення може вплинути на права та обов’язки даної сторони, крім того, в позові будуть досліджуватися питання, які напряму повязанні з компетенцією даної третьої сторони, так як відповідач КМУ приймав свої рішення на підставі документів рішень рекомендацій МОЗ України її структурних підрозділів, в т.ч. Головного санітарного лікаря України, який входить до структури МОЗ України при скасуванні оскаржуваних постанов КМУ у мене, інших громадян України  будуть юридичні претензії цивільного та кримінально –правового характеру відносно третіх осіб, тому залучення МОЗ України є обгрутованим та необхідним для правильного вирішеня справи  по суті та відновлення моїх порушених прав та свобод.   

В рамках забезпечення даного адміністративного позову необхідно згідно положень ст.ст. 150, 151 КАС України вдити заходи забезпечення позову у виді зупинення дії постанов КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ за
№ 211 від 11.03.2020р., № 215 від 16.03.2020, № 239 від 25.03.2020, № 241 від 29.03.2020, № 242 від 20.03.2020, № 255 від 02.04.2020, № 262 від 08.04.2020, з додатками до них.

            Згідно до таблиці для розрахунку судового збору та формування квитанції для його сплати, що міститься у змісті ст. 4  ЗУ «Про судовий збір», розмір судового збору для особи за подання адміністративного позову немайнового характеру складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу і з урахуванням   того, що прожитковий мінімум з 01.01.2020 року складає 2027 грн. то сума судового збору за даним адміністративним  позовом  складає 810 грн. 80 коп.

           Вимушений звертатися із зазначеним позовом у публічному порядку, бо весь народ України просто стогне від той ситуації яка склалася з так звани  «карантином»,  сподіваючись також і на те, що і президент України як гарант конституційних прав та свобод людини і громадянина ефективно використає власні повноваження для приведення діяльності КМУ до вимог чинного законодавства України.

           Резюмуючи все вищевикладене, керуючись ч. 2 ст. 2, ст. 27, 80
КАС України,

ПРОШУ:

1. Визнати постанови КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ за № 211 від 11.03.2020р., № 215 від 16.03.2020, № 239 від 25.03.2020, № 241 від 29.03.2020, № 242 від 20.03.2020, № 255 від 02.04.2020, № 262 від 08.04.2020, з додатками протиправними та нечинними з дня їх постановлення, тобто з 11.03.2020.

                2. У рамках забезпечення позову винести ухвалу про зупинення  на час розгляду справи  дії постанов  КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ за № 211 від 11.03.2020р., № 215 від 16.03.2020, № 239 від 25.03.2020, № 241 від 29.03.2020, № 242 від 20.03.2020, № 255 від 02.04.2020, № 262 від 08.04.2020 з додатками до них.

            3. Задовольнити копотання про витребування оригіналів та завірених копії документів від  КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ та МІНІСТЕРСТВА ОХОРОНИ ЗДОРОВ»Я УКРАЇНИ:

-  для огляду в суді:

          а) оригіналів постанов КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ за № 211 від 11.03.2020р., № 215 від 16.03.2020, № 239 від 25.03.2020, № 241 від 29.03.2020, № 242 від 20.03.2020, № 255 від 02.04.2020, № 262 від 08.04.2020, з усіма додатками до них;

           б) рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій  від 10.03.2020р., на яке наявне посилання в постанові КМУ № 211 від 11.03.2020р., як підставу для винесення даної постанови КМУ.   

   - для долучення в якості доказів в рамках розгляду даної справи:

          завірені належним чином копії документів:  з проставленням гербової печатки, підпису, завірювального надпису, дати завірення, даних посадової особи, що здійснила завірення:

        а) оригіналів постанов КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ за № 211 від 11.03.2020р., № 215 від 16.03.2020, № 239 від 25.03.2020, № 241 від 29.03.2020, № 242 від 20.03.2020, № 255 від 02.04.2020, № 262 від 08.04.2020 з усіма додатками до них;

           б) рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій  від 10.03.2020р., на яке наявне посилання в постанові КМУ № 211 від 11.03.2020р., як підставу для винесення даної постанови КМУ.

          4. Про дату та час розгляду справи прошу мене повідомляти в виді смс-повідомлення на телефон __________________, за добу до часу судового розгляду, так як мені необхідний час для того щоб фізично дібратися до суду в м. Києві, а це є значні відставнь від місця мого мешкання.        

           Додатки: 1. Роздруковані з офіційних сайтів ВРУ постанови КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ за № 211 від 11.03.2020р., № 215 від 16.03.2020, № 239 від 25.03.2020, № 241 від 29.03.2020, № 242 від 20.03.2020, № 255 від 02.04.2020, № 262 від 08.04.2020 з додатками, на ___ арк., в 2-х екземплярах;

2. Клопотання до суду про витребування позивачем від КМ України для огляду в суді оригіналів постанов КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ з додатками та рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій  від 10.03.2020р. в 2-х екземплярах
на___ арк.;

3. Копії запитів про наданя інформації, направлених позивачем на адресу
КМ України, МОЗ України на ___аркушах, в 2 екземплярах.  

4.  Клопотання про забезпечення позову в 2 –х екземплярах, кожне на __ арк.

5. Копія отриманої онлайн квитанції про сплату онлайн (за офіційним сайтом Окружного адміністративного суду м. Києва) судового збору за подачу заяви про забезпечення позову в сумі 810 грн. 80 коп. на __ арк., в 2-х екземплярах.

«________»_____________2020 ___________________________  __________________